Як свідомі і несвідомі явища дають про себе знати практично, при зустрічі з ними, так і самість, як психічна цілісність, також має свідомий і несвідомий аспекти. Емпірично самість проявляється в сновидіннях, міфах, казках, показуючи персонажі «над-ординарної особистості» (див. его), такі як король, герой, пророк, спаситель і т. і., або ж в формі цілісного символу – круга, квадрата, хреста, квадратури круга (quadratura circuli) і т. і. Коли самість репрезентує єдність протилежностей (complexio oppositorum), вона також виступає у вигляді об’єднаної дуальності, наприклад в формі дао, як взаємодії інь і ян, або братів, що ворогують, або героя і його противника (суперника) – заклятого ворога, дракона, Фауста і Мефістофеля і т. д. Тому емпірично самість представлена як гра світла і тіні, хоч і осягається як цілісність і союз, єдність, в якій протилежності з’єднані. Оскільки таке поняття неможливо представити – третього не дано, – то самість виявляється трансцендентною і в цьому смислі. Розмірковуючи логічно, тут ми би мали справу з пустою спекуляцією, якби не та обставина, що самість позначає символи єдності, які можна виявити емпірично.
Самість не є філософською ідеєю, оскільки вона не утверджує свого власного існування, тобто вона не гіпостазує (не наділяє самостійним буттям) саму себе. З інтелектуальної точки зору це всього лише робоча гіпотеза. Її емпіричні символи, з іншого боку, дуже часто володіють чіткою нумінозністю, тобто апріорною емоційною цінністю, як у випадку мандали, піфагорейського тетрактісу (кватерності) і т. і. Таким чином, самість утверджує себе як архетипну ідею (див. ідея >>>; образ >>>), яка відмінна від інших ідей подобного роду тим, що вона займає центральне місце завдяки значимості свого змісту і своїй нумінозності.
Карл Густав Юнг