Ідентифікація не завжди має стосунок до осіб, але деколи і до предметів (наприклад, ототожнення з яким-небудь духовним рухом чи з бізнесовою справою), і до психологічних функцій. Останній випадок є особливо важливим. В такому випадку ідентифікація веде до утворення вторинного характеру, притому так, що індивід до такої міри ототожнюється зі своєю найкраще розвиненою функцією, що у значній мірі або навіть зовсім відчужується від первинного ухилу свого характеру, внаслідок чого його справжня індивідуальність впадає в сферу несвідомого. Цей наслідок є майже регулярним у всіх людей з диференційованою функцією. Він становить навіть необхідний етап на шляху індивідуації >>> загалом.
Ототожнення з батьками або найближчими членами сім’ї є почасти нормальним явищем, оскільки воно співпадає з апріорною сімейною тотожністю >>>. В такому випадку рекомендується говорити не про ідентифікацію, а про тотожність, як це і відповідає справжній ситуації. Саме ідентифікація з членами сім’ї відзначається від тотожності тим, вона не є апріорі даний факт, а факт, а створюється лише вторинним чином в наступному процесі: індивід, який утворюється з первинної сімейної тотожності, наштовхується на шляху свого пристосування і розвитку на перешкоду, яка вимагає для свого подолання особливих зусиль, – внаслідок цього виникає скупчення і застій лібідо, яке потрохи починає шукати регресивного виходу. Регресія пробуджує попередні стани і, серед іншого, сімейну тотожність. Ця регресивно оживлена, власне кажучи, майже подолана тотожність є ідентифікацією з членами сім’ї. Будь-яка ідентифікація з особами формується на цьому шляху. Ідентифікація завжди переслідує таку мету: засвоїти спосіб думки або дії іншої особи для того, щоб досягти цим якої-небудь вигоди, або усунути яку-небудь перешкоду, або розв’язати яке-небудь завдання.
Карл Густав Юнг