Шрі Ауробіндо - Йогічна Садхана

ШРІ АУРОБІНДО "ЙОГІЧНА САДХАНА"

 Текст оригіналу: Sri Aurobindo "Yogic Sadhana" >>>>>

І

Правильний шлях садхани[1] – протилежний тому, яким слідує  більшість людей і яким зазвичай слідував ти.  Люди починають з тіла і прани[2], потім переходять до чітти[3] та манасу[4] і завершують буддхі[5] та Волею. Справжній шлях – розпочати з Волі і завершити тілом.

Немає потреби в асані[6], пранаямі[7], кумбхаці[8], чітташуддхі[9] чи будь-яких підготовчих або попередніх практиках, якщо людина розпочинає з Волі. Саме це був покликаний продемонструвати Шрі Рамакрішна щодо практики Йоги. “Розпочинай із Шакті упасана[10]”, – повчав він, – “дійди Шакті[11], і вона обдарує тебе сатом[12]”. Воля і Шакті – перші необхідні засоби для йога[13]. З цієї причини він завжди повторював: “Пам’ятай, що ти єси Брахман[14]”, – і подавав це як центральний вислів Свамі Вівекананді. Ти – Ішвара[15]. Якщо ти обереш, ти можеш бути суддхою[16], сіддхою[17] та будь-ким іншим, або, якщо ти обереш це, то й їх протилежністю. Перш за все необхідно повірити в себе, по-друге – в Бога, а по-третє – в Калі[18], тому що це – складові світу. Спершу розвивай Волю, через Волю розвивай джнянам[19], через джнянам очищуй чітту, контролюй прану і вгамовуй манас. Завдяки усім цим засобам обезсмерти тіло. У цьому полягає справжня Йога, Махапантха[20], це й є істинною і єдиною Тантрою[21]. Веданта[22] бере початок в буддхі, а Тантра – в Шакті.

Ти чув що таке Воля. Це Шакті, а не васана[23] або чешта[24]. Васана і чешта заперечують існування Волі. Якщо в тобі живе бажання, це означає, що ти сумніваєшся у силі власної Волі. Брахман позбавлений бажань. Він бажає, і все відбувається відповідно до його Волі. Якщо ти причетний до чешти, це означає, що ти сумніваєшся у власній Волі. Лише ті, хто не відчувають або не вважають себе сильними, борються та докладають зусиль для отримання результату. Брахман позбавлений чешти. Він виявляє волю і Його Воля спонтанно призводить до наслідків. Але наслідки ці мають місце у часі, просторі і причинності. Вимагати результату тут, зараз і при певних умовах – це аджнанам[25]. Час, місце та причинність кожної події були визначені тобою та Парамешварою[26] віки тому, коли розпочиналась кальпа[27]. Боротись та намагатись змінити те, що визначено є невіглаством. Не турбуйся про час, простір і умови, а піклуйся про Волю, а результати облиш Богові, твоєму всемогутньому, всюдисущому та всевідаючому “Я”. Ти – частковий, особистий Бог, а Він – всеосяжний Господь. Не існує нічого, окрім Господа Бога – екам евадвітіам. Отже, Воля передбачає самату[28], відсутність васани та чешти. Відсутність васани та чешти вимагає знання. Доки ти не набудеш знання, ти не убезпечиш себе проти повернення васани та чешти.

Питання полягає в тому, з чого ж почати. Шакті знаходиться в тобі. Дай їй проявитись та допомагай їй, зайнявши правильну позицію. Ти – сакші[29], ануманта[30], бхокта[31] та бхарта[32]. У якості ануманти віддавай наказ, як сакші слідкуй, щоби він був виконаний, насолоджуйся результатом в якості бхокти, і як бхарта допомагай їй, підтримуючи в належному стані адхару[33]. Будь обережним, щоби не зруйнувати її тамасичною[34] удасінатою[35] або раджасичним[36] спалахом. Будь певним, що для дії твоєї Волі немає жодних перешкод. Ти – джната[37]; приймай усе знання, яке повстає перед тобою. Займи ту позицію, яку я тут описав, і застосовуй її до кожної окремої дії садхани або твого життя. Цього достатньо. Про решту подбає Калі. Не турбуйся, не впадай у занепокоєння, не поспішай; у тебе попереду ціла вічність, до чого ж поспіх? Лише не слід впадати в тамас та марнувати свій час.

ІІ

Сьогодні моєю темою буде Шакті чи Воля, оскільки це – підґрунтя Йоги. Шакті розташована в сахастрадалі[38], прямо над тім’ям людини, і з цього центру діяльності вона діє. Нижче неї, у верхів’ї мозку, розташована вища буддхі, а під нею, на середньому рівні мозку, перебуває розум або нижча буддхі, ще нижче, у основі мозку, є орган зв’язку із манасом. Цей орган ми можемо назвати розумінням. Пізнання, розум та розуміння – ось три складові мозку. Ці функції ґрунтуються у тоншому тілі, але вони мають свої відповідні центри і в матеріальному мозку.

Манас розташований у грудній клітині, прямо над серцем. Це орган сприйняття, якому підпорядковуються п’ять індрій[39]. Нижче манаса, на половині шляху між серцем та пупком, розташована чітта. Від цього місця, над пупком і під ним, розляглася психічна або сукшма[40] прана. Усе це – складові сукшма деха[41], але у всіх згаданих центрах вони пов’язані із стхула дехою[42]. В саму стхулу деху вкладено дві функції: психічна прана або нервова система, та аннам[43], або матеріальне тіло.

Воля – це орган Ішвари, сущого господаря тіла. Вона діє через усі ці функції: через буддхі – на думку та знання, через манас – на відчуття, через чітту – на емоції, а через прану – на задоволення. Коли воля функціонує безперешкодно, діючи у кожному органі відповідно до його призначення, тоді робота Шакті набуває досконалості і безпомилковості. Та існує дві причини слабкості, помилковості і невдачі. Перша полягає у сплутуванні функцій органів. Якщо прана домішується у відчуття, емоції та думки, людина стає анішею, рабом прани, чи, іншими словами, рабом бажань. Якщо чітта втручається у відчуття та думку, тоді вони спотворюються емоціями та їхнім наслідком – бажаннями. Наприклад, якщо любов змішується з буддхі, людина стає сліпою щодо об’єкту свого кохання, неспроможною відрізнити лихе від доброго, картав’я[44] від акартав’я[45], коли йдеться про ту людину. Вона у більшій чи меншій мірі стає рабом емоцій, кохання, люті, ненависті, жалощів, помсти і т. д. А коли манас змішується з розумом, людина приймає власні відчуття за чисті ідеї та істинні аргументи. Вона судить по тому, що бачить та чує, замість того, щоб судити те, що бачить та чує. Якщо розум, уява, пам’ять та логіка переплітаються із знанням, людина відмежовується від вищого знання і блукає у нескінченному колі можливостей та ймовірностей. І, нарешті, якщо навіть буддхі змішається із Волею, тоді людина обмежується можливостями її обмеженого знання, замість того, щоб наближатись до Всемогутності. Одним словом, якщо механізм або ж інструмент використовується для виконання роботи, для якої він не призначений, не був виготовлений та первинно задуманний, тоді цей інструмент або взагалі не в змозі виконувати необхідну роботу, або ж вона виконується погано; створюється дхарма-санкара[46]. Те, що я щойно описав – звичайний стан людей, доки вони не здобудуть знання. Це суцільна дхарма-санкара, сум’яття функцій, невміле керівництво, некомпетентне та безграмотне управління. Воля, справжній міністр, перетворюється на маріонетку нижчих урядовців, кожен із яких працює, переслідуючи власні егоїстичні цілі, перешкоджаючи та втручаючись у роботу один-одного, або ведучи нечесну гру між собою задля власної вигоди, приносячи збитки Ішварі, володарю. Він перестає бути Ішварою, перетворюючись на анішу[47], маріонетку та жертву обману власних прислужників.

Чому він це дозволяє? Через аджнанам. Він не відає, не усвідомлює що чинять по відношенню до нього міністри та урядовці, а також їх тисяча і один дармоїд. Що таке аджнанам? Це нездатність розпізнати власну істинну природу, позицію та авторитет. Він почав надзвичайно цікавитись невеличкою частиною своєї королівської діяльності, тілом. Він думав: “Це – моє королівство” і перетворився на знаряддя власних тілесних функцій. Аналогічно відбувається і з нервовим, відчуттєвим, емоційним та ментальним центрами: він ототожнює себе з кожним із них. Ішвара забуває, що відмінний від них, набагато могутніший та величніший. Йому слід повернути собі стерно керування, згадати, що він – Ішвара, король, владика і Господь. Зрозумівши це, він повинен згадати, що він – всемогутній. Йому служить могутній міністр, Воля. Якщо він підтримає Волю та скерує її, вона наведе лад в уряді і примусить кожного посадовця слухняно і безпомилково виконувати власний обов’язок. Та, звісно, не все відразу. Знадобиться певний час. Урядовці настільки звикли до хаотичної роботи та бездарного керівництва, що спершу вони будуть неохоче працювати справно, а по-друге, навіть коли вони захочуть цього, це буде важко здійснити. Вони навіть навряд чи знають з чого почати. Наприклад, коли ви починаєте задіювати власну Волю, то що скоріш за все трапиться? Спершу ви будете намагатись скористатись нею за допомогою прани – прагнення, бажання, надії. Або ж ви використовуватиме її через чітту, за допомогою емоцій, завзяття та очікування; або ж ви скористаєтесь нею через манас, із допомогою чешти, боротьби, зусилля, так, ніби ви фізично боретесь із тим, що бажаєте контролювати. Або ви застосуєте її через буддхі, намагаючись подумки опанувати об’єкт вашого зацікавлення, думаючи: “Нехай станеться так”, “Нехай буде наступним чином” і т.і. Йоги звертаються до всіх цих методів для віднаходження сили Волі. Хатха-йог користається праною і тілом, Раджа-йог – серцем, манасом та буддхі, але жоден із цих методів не найкращий. Навіть останній з них – посередній та супроводжується боротьбою, невдачами, а часто і розчаруванням. Воля досконала лише тоді, коли вона у своїй роботі позбавлена усього вище зазначеного, прямо підпорядковуючись сахасрадалі, без зусиль, емоцій або завзяття, а також без прагнення. Кожна функція підпорядковується самій собі і Волі. Вона завжди підпорядковується Ішварі, але діяльність її відбувається у собі і самостійно. Воля використовує інші функції, але вони не повинні користатись нею.

Воля використовує буддхі для знання, а не для керівництва; вона використовує манас для сприйняття, а не для знання або керівництва; вона використовує серце для емоцій, а не для сприйняття, знання або керівництва; вона задіює прану для насолоди, а не з будь-якою іншою ціллю; вона використовує тіло для пересування та дій, а не як щось здатне обмежити або визначити знання, або ж відчуття, сприйняття, силу чи насолоду. Отже, Воля повинна триматись в стороні і командувати усіма ними, як щось окреме від них. Усе це – лише янтра, машина, Пуруша – це янтрі, чи правитель машини, Воля – це струм або рушійна сила.

Це – правильне розуміння. Як скористатись цим знанням я повім вам пізніше. Це питання практики, не лише наставлянь. Людина, наділена дхайрамом[48], спокійною врівноваженістю, хай навіть у невеликій мірі, може поступово привчати себе до опановування своєї машини Волею. Але спершу вона повинна пізнати: вона мусить знати цю машину, рушійну силу, вона повинна знати себе. Початкове знання не повинно бути абсолютним, але вона повинна знати хоча б елементарні речі. Цим речам я і намагаюсь навчити вас. Я розповідаю вам про різні частини машини, їх природу та функції, природу Волі та суть Ішвари.

ІІІ

Воля, вступаючи в дію, зазнаватиме перешкод зі сторони свабхави[49]; отже до того, як ви не навчитесь скеровувати власну свабхаву, ви не зможете і не повинні застосовувати вплив Волі на власне життя. Іншими словами, допоки ти – садхак[50] Шакті марги[51], залишайся лише садхаком. Коли ти здобудеш сіддхі[52] Волі, тоді скористайся ними в першу чергу для набуття досконалості адхари, а коли ти її досягнеш, тоді застосуй сіддхі адхари до карми[53], до життя.

Свабхава заважає досконалій дії Волі. Чому? Тому що людська природа недосконала, лише частково розвинена, асіддха[54], яка перебуває в дхарма[55] асідсі, тамасичній силі звички, тамасі дхріті[56], яка перешкоджає будь-якій спробі перетворити її на сіддху. Людство розвивається. Йога – засіб розгортання цього розвитку з великою та переможною швидкістю. Але недосконала свабхава рече: “Я не бажаю досконалості, мені звична неповноцінність, так мені просто і зручно”. Тоді спершу Воля хапає свабхаву і видаляє перешкоди на шляху до власного досконалого розвитку та прояву.

Як я зазначав, вона спершу позбувається старих самскар[57] неможливості, самскари аджнанама (незнання), що я – людина, а не Бог, обмежена, а не безкрайня, безпомічна, а не всемогутня. Спочатку Воля мусить сказати: “Я всевладна, я здатна виконати те, що звелить Пуруша,”. Адже Воля – це Шакті у дії, а Шакті лише одна, це – Калі, Господь, який проявляється як божественна енергія.

Потім Воля хапає адхару і перетворює її на шуддху[58], щоби змогти самій стати шуддхою. Як я пояснив раніше, якщо існує плутанина і безлад у виконуваних функціях, тоді Воля не може проявлятись у всій могутності. Тому вам слід спершу розвинути джнанам і з його допомогою впливати на шуддхі[59] адхари. Коли архара перетворюється на шуддху, Воля, повністю звільнившись від хибних самскар і хибної дії, стає тим, що я іменую шуддха. Вона діє безпомилково. Діючи безпомилково, вона творить адхара сіддху, тобто адхара звільняє себе від усіх дош[60], вад та слабкостей, і проявляється бездоганно. Вона стає довершеним знаряддям Пурушоттами[61], Пуруші[62] і Шакті, для розгортання їх Ліли[63].

Знання, тобто джнанам, – наступна сходинка, до якої слід підготуватись. Але перед тим, як я перейду до неї, дозвольте мені закінчити щодо перешкод у свабхаві. Існують не лише хибні самскари та ашуддхі адхари, в саму природу речей закладені певні схильності та закони, які опираються розвитку Йоги, а також ті, які сприяють її розгортанню. Три закони, які протидіють Йозі, наступні: закон сталості, закон протидії, закон повернення; три закони, що сприяють їй – закон поступового розвитку, закон концентрованого розвитку і закон прихованого розвитку.

Закон сталості полягає в тому, що правило, звичка або схильність, раз виникнувши, мають право на існування, природнє небажання бути зміненими або спростованими. Чим довше вони проіснували, тим більше часу знадобиться на їх викорінення. Якщо людина протягом тривалих втілень корилася наполегливим ворогам, не докладаючи зусиль для подолання їх та очистки себе, тоді вона не в силах одним лише бажанням або за допомогою невеликого зусилля позбутися їх і стати чистою та спокійною. Вони не допустять такого безцеремонного ставлення. Вони говорять: “Ти наділив нас правами в цій адхарі, тож ми продовжуватимемо існувати”. Ще складніше мати справу із тими дхармами тіла, які люди називають законами фізичної природи.

Але Воля – всемогутня, і якщо її терпляче, спокійно та героїчно тренувати, вона переважить. Адже Воля, я повторюю, це – сама Калі. Тож, врешті-решт, своєю діяльністю вона встановлює інші правила, звички або схильності, які протистоять і поступово переборюють старі. А потім відбувається наступне: старі, навіть придушені, ослаблені, не становлячи вже дійсної частини натури, опираються витісненню із адхари.  Їх підтримує армія сил та безтілесних істот, які оточують тебе та живляться твоїм досвідом та насолодами. Цей закон протидії позначає другий період Йоги, і якщо Воля ще не стала сіддхою та адхара шудхою, то він дуже виснажує та приносить багато клопоту садхакові. Здається, що здатності протидії немає краю.

Але Воля спроможна подолати її, поєднавшись із вірою або знанням. Навіть і після перемоги вижиті звички та схильності постійно намагаються повернутись в систему та відновитися на втрачених посадах заради впливу та насолоди. Це – повернення. Пропорційно до того, як Воля стає сіддхою та адхара шудхою, повернення слабшає та рідшає, або, коли воно відбувається, ефект його не такий тривкий. Але в нечистій адхарі, або із недосконалою Волею, повернення зазвичай тривке та клопітливе, як і протидія.

З іншого боку, існують також три сприятливі закони. Коли набувається нова звичка або схильність, то закон допомагає їй досягти її сили та досконалості. Доки вона бореться, щоби стати набутою, Йог щомиті може стати бхраштою[64], тобто через помилку, слабкість або брак терпіння облишити боротьбу. Невдача, тимчасова поразка – не бхрамша[65], доки він не перестає боротися. Але після набуття правильної схильності, ніхто не в силах зруйнувати її, доки вона не досягне найвищої точки та власної бхоги[66].

Проте спершу, доки Воля порівняно слабка чи нетренована, поступ мусить бути повільним. По мірі того, як досконалість Волі очищує адхару, поступ стає пропорційно швидшим. Усе в цьому світі досягається розвитком, який є серією дій, що призводять до певного результату через деякі визначені фази. Ці фази можна подолати повільно або  швидко, але доки існує закон поступового розвитку, кожна фаза повинна бути успішно і свідомо пройдена. Тобі доведеться подолати багато віх, але їх можна пройти пішки, проїхати возом, потягом, та ти повинен залишити позаду їх всі. Крім того, зміцнюючи силу Волі, ти зможеш замінити повільні процеси швидкими.

Потім настає час, коли Калі починає перевершувати звичайні людські межі і стає вже не Шакті людини, а Шакті Бога в людині. Саме тоді поступові процеси заміщаються сконцентрованими. Це коли ви, замість того, щоб подорожувати від позначки до позначки, можете перестрибнути від першої до третьої, і так до кінця подорожі. Іншими словами, хід розвитку залишається незмінним, але складається враження, що вдається обійтись без певних фаз. Насправді, вони долаються настільки легко, що оминають увагу і займають дуже мало часу. З цієї причини такій перебіг називається стислим або концентрованим.

Нарешті, коли людина стає Богом як у своїх діях, так і у всьому решта, тоді місце стислих процесів займають приховані, коли складається враження, що не відбувається взагалі ніяких процесів, коли результат негайно, неминуче та дивовижно слідує за причиною. Насправді немає ніякого дива, просто процес виконується настільки блискавично, з такою повновладною невимушеністю, що усі його фази стають завуальованими або прихованими і видаються миттєвою дією.

Більшості людей вистарчає досягти другої фази, третя ж підвладна лише Аватару[67], великому Вібхуті[68].

Отже, не втрачай мужності через будь-яку невдачу або затримку.
Успіх – питання виключно сили та чистоти Волі. Під чистотою я розумію свободу від бажання, зусилля та хибного застосування. Краще за все почати із спрямування зусиль на самоочищення Волі, для чого перш за все необхідна байдужість до результату дій, по-друге – пасивність чітти та буддхі під час застосування Волі, по-третє – розвиток самопізнання у використанні Волі. Ви довідаєтесь, що в ході такого тренування Волі, атманам атмана, адхара також буде очищена, і знання почне розвиватись та вступати в дію.

IV

Що таке знання? Яка його структура? Ми повинні відрізняти знання як таке від його засобів. А серед засобів слід виділяти інструменти та операції, які здійснюються з їх допомогою.

Під Знанням ми маємо на увазі обізнаність, прийняття інформації до активної свідомості, до нашої чайтан’ї[69]. Але коли ми говоримо “прийняття до нашої чайтан’ї”, що ми тоді маємо на увазі? Із якого джерела ми черпаємо знання? Європейці стверджують, що ззовні, ми кажемо – із середини, із самої чайтан’ї. Іншими словами, будь-яке знання – це акт, дія, виконана над чимось у самій свідомості. Первинно усе, що ми знаємо, існує у Парабрахмані[70], тобто у нашому неподільному всеохоплюючому абсолютному існуванні. Воно міститься там, невиражене, ще не в’якта[71]. Потім воно існує в чистій чіт[72], лоні всіх речей, у вигляді ідей зовнішнього вигляду, назви та якісних ознак. Усе набуває своїх імен, вигляду та якості у карані[73] або махаті[74], каузальному прототипному та ідеальному стані свідомості. Потім воно набуває можливості змінюватись розвиватись або модифікуватись у сукшмі, тонкому, розумовому або пластичному стані свідомості. Врешті-решт, воно зазнає дійсних змін, розвитку, модифікації або еволюції у стхулі[75], матеріальному або еволюціонуючому стані свідомості. Карана не знає еволюції, ніщо ніколи не змінюється, усе в ній вічне. Карана – це сат’ям[76]. В сукшмі усе – підготовка до змін, вона повниться уявою або анрітамом[77], а тому це – свапна[78]: не зовсім хибне, але не придатне для негайного застосування до карани або стхули. У стхулі все еволюціонує. Це частковий сат’ям, який утворюється перетворенням старого сат’яма у анрітам, що називається руйнуванням, і перетворенням нового анрітама у новий сат’ям, що називається творенням. Карана не знає творення, ні народження, ні смерті – усе перебуває вічно, єдиною зміною є перехід від одного виду до іншого, від стану повноти до повноти.

Отже, “знати” означає бути насправді свідомим чогось в одному або усіх трьох із цих станів. Знання стхули – наука. Знання сукшми – це філософія, релігія та метафізика. Знання карани – Йога. Людина пізнає стхулу своїми відчуттями, тобто через манас, сукшму – розумом або натхненним інтелектом, карану – джнанамом або духовним усвідомленням. Таким чином, знання у своїй повноті складається із трьох дій: перша – об’єктивний упалабдхі[79] або досвід, друга – інтелектуальне ствердження твого розуміння предмету, третє – суб’єктивний упалабдхі або духовний досвід. Вчений починає від підніжжя і видирається, якщо зможе, на верхівку. Йог починає із верхівки і спускається задля повноти випробування до підніжжя. Ви – не вчені, ви – садхаки. Тому, говорячи про знання, ви мусите розуміти процес: ви усвідомлюєте речі через суб’єктивний досвід, бхаву[80], потім, розмірковуючи про них, ви формулюєте ваш досвід у артсі[81] та ваку[82], із поєднання яких утворюється думка. Ви підтверджуєте чи перевіряєте власний досвід матеріальним або об’єктивним досвідом.

Наприклад, ви бачите людину. Ви хочете дізнатись що це за людина, що вона думає, чим займається. Як це роблять вчений або матеріаліст? Вони спостерігають за людиною, відзначають що вона говорить, які вживає слова, підмічаючи вирази її обличчя, дії, з ким вона живе і т.д. Усе це – об’єктивне. Потім вони роблять умовиводи зі свого об’єктивного досвіду. Вони кажуть: “Людина сказала те або інше, отже вона, мабуть, міркує наступним чином чи, скоріш за все, має таку-то вдачу; дії її підтверджують це, як і її обличчя”, – і так вони продовжують міркувати. Якщо такій людині бракує необхідних фактів, вона доповнює їх із власної уяви або пам’яті, які складаються із її досвіду з іншими людьми або власних переживань, чи людського життя, прочитаного в книгах або почутого від інших людей. Вона сприймає, спостерігає, протиставляє, порівнює, робить висновки, припускає, пригадує і підсумковий результат називає міркуванням, знанням, фактом. Насправді вона дійшла до ймовірності, тому що вона  не може ніяк пересвідчитись у правильності власних висновків та не має підтвердження будь-чому із власних думок, за винятком практичних спостережень, того, що вона сприймає завдяки зору, слуху, дотику та смаку. Те, що знаходиться поза цими рамками, матеріаліст заперечує. Він приймає за істинне виключно те, що випливає з його почуттєвого досвіду, або те, що не заперечує його відчуттєвому сприйняттю.

А що робить Йог? Він просто встановлює зв’язок із самим предметом пізнання. Не з його виглядом, назвою або характеристиками, а з ним самим. Можливо, Йог ніколи і не бачив його, не чув його назви, не знайомий з його якостями, та все ж таки він може пізнати цей предмет. Тому що останній є собою і є присутнім в Йогові і єдиним з ним, тобто присутній у махакарані[83] у людині. Там кожен зустрічається з Атманом і настільки повно зливається з ним, що в стані такого контакту я можу всеціло пізнати його. Мало Йогів доходять такого стану. Але все одно, навіть у карані я можу увійти у зв’язок з чимось і пізнати це через бхаву. Я, моя душа, вступає в зв’язок з душею людини, яку я хочу пізнати, або з предметом, який я хочу дослідити; праджна[84] в мені єднається з їхньою праджною. Як я цього досягаю? Просто стаючи пасивним та зустрічаючись з цією людиною або предметом в моїй буддхі. Якщо моя буддхі досить чиста або належним чином очищена, якщо манас мій шанта[85], тоді я дізнаюсь правду. Я дізнаюсь її завдяки бхаві, духовному або суб’єктивному усвідомленню.

Після цього я повинен прояснити та уточнити ту інформацію, яку я отримав. Для цього мені слід сформулювати її інтелектуально моєму розумові, тобто подумати про це. Ті ідеї, які я викладаю вам, містяться в мені у вигляді невираженого знання; вони втілюються в слова, вак, і набувають визначеного змісту, артхи. Це і є думка. Більшість людей міркують розсіяно, половина виражається недосконалими вак і неповно виражає артху. Йогові не слід так робити. Його думки повинні виражатись в ясних та досконалих фразах. Він може пізнавати без обдумування, а коли він мислить, він повинен робити це чітко і досконало.

При необхідності Йог міркує, але не так, як науковець. Він зрить предмет своїм пророцьким даром, перетлумачуючи істину в думку; прат’якша[86] дає йому артху, натхнення – джерело його ваку, інтуїція дарує йому правильний висновок, правильний сіддханта[87], а вівека[88] вберігає його від помилки. Істина, отримана за допомогою цих трьох простих операцій, повністю продумана. Якщо йому доводиться наводити докази, то інтуїтивні знання надають йому правильні аргументи. Йому не доводиться натягнуто перебирати дедуктивні докази, як це роблять логіки.

І, зрештою, він підтверджує власні знання даними об’єктивного світу. Він виявив правду про людину, просто зріючи її або ідею про неї, він ретельно її обміркував, і тепер порівнює власне уявлення із діями, мовою і т.і. цієї людини. Він не має цілі пересвідчитись у власній правоті, адже знає, що прояви людини лише частково виражають правду та вводять в оману учня; він хоче побачити якого вигляду набуває правда, яку він отримав із карани, у стхулі. Він приймає на віру об’єктивне життя людини лише настільки, наскільки воно відповідає глибшій правді, яку він отримав через Йогу.

Ви бачите наскільки разюча різниця. Єдина складність полягає в тому, що ви звикли використовувати відчуття та розум підпорядковано, фактично виключаючи вищі здібності. З цієї причини вам важко пустити в хід ці вищі обдарування.

Якби ж то ви могли почати з початку, з бхави, атмаджнани[89], як би все було просто! Та це ще станеться. Але спочатку вам слід звільнитись від нижчих буддхі, індрій в манасі, і пробудити активність вищих здібностей. Вони бачитимуть, чутимуть та міркуватимуть за вас.

Перш за все, віднайдіть ваші самскари правильно. Сприйміть інтелектуально те, що я вам повідав, як і те, що я ще скажу вам. Потім, за допомогою Волі, утримуйте у стані відносного спокою ваші розум, уяву, пам’ять, думку та відчуття, щоби вища буддхі змогла пізнати себе як відокремлену та відмінну від нижчих якостей. По мірі того, як вище відокремлює себе і стає все більш активним, нижче, вже досить розхолоджене, стає все менш активним і, нарешті, перестає завдавати клопотів.

Отже, першою йде Воля, потім йде просування завдяки Волі, Шакті, до джнанаму. Спершу Калі, а потім Сур’я[90]. Я дам пояснення різноманітним здібностям, як тільки закінчу пояснення системи.

V

Якби люди втішались лише задоволеннями, які надають їм інтелект, пам’ять та уява, то очищення буддхі та розвиток вищих задатків були б досить простими завданнями. Але існує інший засіб мислення, яким вони зазвичай втішають себе, це манас. Манас – орган сприйняття. Він отримує о́брази через очі, вуха і т.д. і перетворює їх на те, що європейці називають результатом перцепції, тобто, у сприйняте. Крім того, він отримує ідеї, зображення і т.і., які посилаються з віджняни[91] до чітти, і передає його останній. В результаті цього переходу передане перетворюється на поняття, тобто результат сприйнятого або обдуманого. Наприклад, коли розум сприймає вигляд книги і каже: “Це – книга”, – він сприймає предмет, назву якого він осягає, тобто це мислення, яке витікає безпосередньо із почуттів. Коли він каже: “Книга написана мовою”, – це вже більш віддалена концепція, інтелектуальне мислення. Перше просто переводить сприйняте відчуттями у слова, друге ж переводить у слова роздуми. Сприйняття та поняття разом утворюють те, що ми називаємо розумінням. Європейці вважають, що глузд просто впорядковує сприйняття та поняття і виводить із їх сукупності свіжі та складніші поняття. Багато хто вважає, що поняття не відрізняються від сукупного сприйняття, перетвореного на те, що ми називаємо думкою. Згідно з цією точкою зору, будь-яка думка це – почуттєве сприйняття, систематизоване за допомогою мовних засобів. Навіть коли я уявляю собі янгола, я просто з’єдную людський образ із крилами птаха, і даю цьому поєднанню назву “янгол”. Навіть коли я говорю про абстрактні поняття, такі як гідність, сміливість та інші, я не думаю про щось, що виходило б за рамки відчуттєвого сприйняття, а про загальний різновид переживань та проявів гідності чи сміливості, об’єднаних під цією назвою.

Усе це справедливо стосовно манасу або розуміння. Манас – це орган відчуття, а не мислення. Він уловлює думки, які прямують від буддхі до чітти, і впіймавши їх, перетворює на приналежні до відчуття, як це описано вище.

Він сприймає їх з точки зору відчуттів. Тварини думають за допомогою манасу і вони не спроможні створювати ідеї, які не пов’язані із певним образом, формою, звуком, запахом, відчуттям на дотик, смаком і т.п. Вони обмежені своїм відчуттєвим сприйняттям. З цієї причини у тварин буддхі пасивна; її діяльність прихована за завісою.

Але людина сприймає і ті речі, які недоступні відчуттям, буддхі-грах’ям[92] атіндрія[93]. Підтвердження цьому ви можете отримувати щоденно, коли розвинете йогічну силу. Одного того факту, що за допомогою буддхі людина здатна пізнати істину про те, чого вона ніколи раніше не знала і не бачила, достатньо для того, щоби підірвати суто матеріалістичне сприйняття думки.

Таке сприйняття справедливе виключно у відношенні до манасу. Він реагує на відчуття і завжди утворює поняття, концепції і перцепції щодо сприйнятих ним відчуттів. Ці уявлення він іноді отримує із зовнішнього світу, а іноді — із пасивної пам’яті в чітті чи в буддхі. Він перевіряє усе, в істинності чого невпевнений, у відношенні до органів сприйняття. “Я бачив це”, “Я це чув”: отже, це – правда, – так розмірковує манас. Ось чому люди із слаборозвиненою буддхі приділяють так багато уваги тому, що вони бачили або прочитали. “Це було написане чорним по білому”, – каже чесна освічена людина і гадає, що це найважливіший аргумент.

Що ж нам робити з манасом? Заспокоїти його, каже Йог. Доки він метушливий, пізнання неможливе. Ви зможете отримати лише уривки знання. Це саме так, і тому спокійний розум – безсумнівно найголовніше для Йога. А як же відчуття? Можна звільнити манас від концепцій, а як же із сприйняттям? Неможливо припинити бачити, чути і т.д., хіба що ви увійдете у самадхі[94]. Ось чому послідовник Веданти[95] надає такої великої ваги самадхі. Це – єдиний стан, в якому він вільний від невпинної облоги вражень через органи відчуттєвого сприйняття.

Але якщо ви зможете проявляти знання, тільки коли перебуваєте у самадхі, тоді вам доведеться стати аскетом або відлюдником, людиною, яка зрікається життя або думки. Такий вибір – необхідність, яка розсікає єдність божого світу надвоє і протиприродно розділяє те, що має бути неділимим. Послідовник Тантри[96] знає, що в цьому немає необхідності, що самадхі – потужний, але не єдиний засіб. Він так організовує власну антах-карану[97], щоб знати, що він йде, говорить, діє, спить, щось робить. Яким чином? Не просто припиняючи творення понять манасом, а й передаючи буддхі його здатність сприйняття.

Іншими словами, він бачить, чує і т.д. не органами сприйняття манасу, а індріями в буддхі. Ви зрозумієте яка відмінність. Ви не тільки бачитиме набагато краще, точніше, чіткіше, ніж раніше, ви також зможете оцінити кольори, форми, звуки і т.п. так, як ніколи доти. Крім того, ви зможете вловити суть, гуну[98], основну якість та відчуття об’єкту тієї самої миті, коли ви усвідомите його. Це – частина того, що в Йозі називається пракам’я[99], абсолютна та верховна діяльність індрій.

Отже, коли Йога бездоганна, манас вас не турбуватиме. Він перестане сприймати, ставши лише етапом, каналом між буддхі та чіттою. Існує багато способів досягнення цього, але вони зазвичай мають наступний недолік: вдається заспокоїти думаючу частину манасу, але сприймаюча зберігає свою діяльність на нижчому рівні і завдає шкоди. Найкращим за все було б застосувати Волю одночасно для пробудження джнанаму і для заспокоєння манасу. Цей спосіб має дві переваги. По-перше, не треба, як при звичайному методі, спустошувати власний розум. Це дуже потужна, але складна та виснажлива дисципліна або тапас’я. Вона полягає у поступовій заміні діяльності нижчого глузду та інтелекту вищою розумовою діяльністю, а відчуттєвого сприйняття – діяльністю пракам'ї. Цей процес менш болісний і простіший. По-друге, ви не можете припинити сприймати, оскільки ви не в сушупті, ви лише припинили думати. Отже, ви не можете спустошити власний розум. Якщо ви спершу не сформуєте джнанам, як інакше ви зможете позбутись цього нав’язливого елементу? Ще до того, як можна буде перервати звичайну здатність сприйняття, Пракам’я повинна вже стати активною.

Ось ми і підійшли до третього етапу Тантричного методу. Ви розвиваєте Волю, використовуєте її для того, щоби пробудити джнанам, за допомогою Волі ви заспокоюєте розум та нижчу буддхі і джнанамом ви заміщаєте їх.

VI

Далі я переходжу до чітти. Існують два прошарки чітти: перший призначений для емоцій, другий – для пасивної пам’яті. У її нижчому прошарку фіксуються враження від усього побаченого, обміркованого, відчутого та сприйнятого. Вони залишаються там, доки джива[100] не покине це тіло. Навіть після цього усі ці враження приймаються сукшма[101] тілом та слідують за дживою в інші світи. Коли він знову народжується, вони присутні у формі латентних самскар у муладхарі[102]; ось чому люди не пам’ятають своїх попередніх народжень, але можуть відновити ці спогади шляхом пробудження кундаліні[103] у муладхарі. Ці враження залишаються латентними в чітті, доки активна пам’ять в буддхі не збудить їх. Ті з них, котрі постійно потрапляють до буддхі, мають звичку повертатись навіть проти волі – закоренілі думки, ідеї, почуття, точки зору тощо. Вони становлять найголовнішу проблему Йога, доки манас, в якому вони виникають, не затихне.

Другий і вищий прошарок це – прошарок емоцій. Емоції – це дії Волі, які посилаються вниз до чітти і там набувають форми імпульсів. Вони є трьох видів – імпульси-думки, імпульси-почуття та імпульси-дії. Перші мають багато назв – інстинкти, натхнення, осяяння, інтуїція та ін. Це насправді повідомлення, послані дживою із сахасрадали до чітти. Вони непомітно проходять через буддхі, осідають в чітті, і, спонукані певним внутрішнім або зовнішнім контактом, несподівано  виникають в буддхі із такою ж стрімкістю, як і справжнє осяяння, натхнення тощо, які сходять вниз напряму із віджняни до буддхі. Та вони приходять, забарвлені емоціями, спотворені асоціаціями та спогадами із чітти, перекручені уявою, яка їх викликала. У своїй більшості те, що називають вірою, бхакті, генієм, поетичним натхненням тощо, приходить із цього каналу. Все це корисно для звичайної людини, життєво важливо для тварини, але для Йога це – перешкода.

Емоціями зазвичай називають імпульси почуттів. Емоції існують двох видів – природні або вічні, та штучні або вікари[104]. Любов – природня, вона слідує із джнанаму та схильна до еволюціонування; ненависть – це вікара від любові, спотворення або результат, спричинений аджнанамом. Аналогічно мужність – вічна, а страх – це вікара; співчуття вічне, а гхріна[105] або слабке співпереживання, відраза, огида та ін. – вікари. Вічні та природні емоції, такі як любов, мужність, співчуття, істинність, благородні пориви є дхармою, інші ж – це адхарма[106]. Це так, якщо дивитись із точки зору вічності, і це немає нічого спільного із самаджичною[107] або лаукічною або тимчасовою дхармою або ж адхармою. Більш того, адхарма часто необхідна як перехід або підготовка до переходу від нерозвиненої до розвиненої, від нижчої до вищої дхарми. Йог повинен звільнитись від вікар, але не від санатана дхарм[108].

Третій вид імпульсів – це спонукання до дії. Їх присутність у чітті – тимчасове явище, обумовлене раджасичним етапом розвитку людини. Ашуддхічну[109] раджасичну людину важко втягнути у діяльність, хіба що завдяки двом силам – бажанню та емоціям. У ній повинні пробудитись любов або ненависть, честолюбство, пристрасть та ін., бо без них вона не здатна на діяльність, або діє кволо. Вона не в змозі осягнути дію шуддха праврітті[110] нарізно від бажання та емоцій. Емоції повинні лише забарвлювати людську свабхаву або темперамент. Наповненість почуттями любові, мужності, шляхетності, істинних прагнень, впевненості в собі повинна бути її природним станом, та вона не повинна діяти, спонукана певним особистим імпульсом, яким би благородним він не був. У своїх діях людина повинна керуватись  імпульсами, які надходять від Волі та на пряму пов’язані із Пурушею у віджняні, сприймаючи буддхі причину, з якої Воля чинить саме у цей спосіб, та забарвлюючи дію емоцією, відповідною до свабхави. Але ні буддхі, ні емоція не повинні безпосередньо втручатись або намагатись визначити дії Волі. Буддхі призначена для думок, а чітта – для емоцій. Жодна з них ніяк не пов’язана із діяльністю у стані шуддха. Інтелектуальний асура[111] керується у власних діях своїм розумом або ідеалом, емоційний асура – емоціями. А шуддха керується вищим натхненням, яке походить із божественного існування у віджняні, що часто називають адеша[112]. Лише шуддха може без ризику розраховувати на таку адешу, Йог ашуддха часто помилково приймає власні ідеї, домисли, емоції чи навіть бажання за адешу.

Отже, Йог повинен прагнути позбавити активності свою нижчу чітту або старі емоції, заспокоюючи манас у спосіб, який я описав у моїй останній лекції; позбутись своїх інстинктивних думок або думок-імпульсів в такий самий спосіб; позбутись звички діяти під впливом емоцій, дозволивши Волі заглушити власні імпульси та очистити емоції. Він повинен заборонити та сповнити Волею всі дії або сказані слова, які сліпо беруть свій початок від пристрастей чи емоцій, що здіймаються в його серці. Тоді емоція стане спокійною і буде змушена привчитись виникати подібно до хвилі, яка повертається в море, замість того, щоби рвучко кидатись до активності. Ці тихі хвилі, які вдоволені тим, що існують, і не бажають сатисфакції активністю та не намагаються домінувати у житті або переконаннях, – це очищені емоції. Ті, які здіймаються в буддхі і намагаються підсилити думку або точку зору, є рухами ашуддхи в чітті, їх призначення – лише у насолоді; дія повинна скеровуватись вищим принципом.

І знову ж таки, саме Воля повинна очищувати, скеровувати та відновлювати серце. Та вона має більше шансів на успіх, якщо спершу знання стало активним, а розум – врівноваженим. Спокійний розум означає легкість в очищенні серця.

VII

Тепер я перейду до прани, нервової або вітальної складової людини, яка зосереджена нижче манасу в тонкому тілі, та пов’язана із пупком у стхула деші. Тут слід розрізняти між сукшма[113] праною та стхула[114] праною: перша циркулює у нервовій системі тонкого тіла, як це описується у книжках з Йоги, друга – у нервовій системі щільного тіла. Ці два різновиди тісно пов’язані і майже завжди впливають один на одного. Прана створює зв’язок між фізичною та ментальною людиною. Тут я мушу застерегти вас від помилки, в яку впадають ті, хто прагне узгодити Йогічну Науку із фізичною наукою європейців і шукають йогічні наді[115] та чакри[116] у фізичному тілі. Там ви їх не знайдете. У фізичній нервовій системі існують певні центри, яким відповідають чакри, інакше практика Хатха-йоги була б неможливою. Але ці центри не є чакрами. Європейці – спеціалісти у своїй царині знання, в якій ти, не вагаючись, можеш покластись на них, але, заради всього святого, не віддавай себе до їх рук у питаннях вищого пізнання; результатом буде лише страшенна плутанина. Спочатку розвинь свої вищі пізнання, а потім берись до вивчення їх наук, які відразу займуть належне місце.

Я приділю більше уваги сукшма прані, оскільки стхула прана належить радше до аннаму[117], ніж до антах-карани, і я зупинюсь на стхула прані, коли розповідатиму про аннам. Сукшма прана – це осередок бажання, і очищення її надзвичайно важливе для Йога. Доки ти не звільнився від бажання, ти не зробив нічого вічного. Коли ти позбувся бажання, ти можеш бути впевненим щодо всього іншого. Ось чому Гіта рече: “Перш за все позбудься бажання”. Лише коли ти отримав знання і можеш навчитись використовувати свою Волю для заспокоєння свого глузду і очищення емоцій, ти зможеш повністю позбутись бажання. Ти можеш витіснити його сам’ямою[118],  можеш стримувати його ніграхою[119], але в кінцевому підсумку це все намарно, бо воно повернеться. “Пракрітім янті бхутані ніграхах кім карі-ш’яті”. Створіння слідують за покликом природи, тож який хист в застосуванні примусу? Слід зазначити, що примус має тимчасовий результат, але придушені силою бажання повертаються, жадаючи відплати, лютуючи більше, ніж раніше. Саме це мав на увазі Христос під алегорією диявола, нечистого духа, якого виганяють із людини, але він повертається із сімома духами, гіршими за нього. Адже така природа речей, незмінна природа: неочищені емоції галасливо вимагають бажання, неспокійний манас дає йому притулок, коли б воно не повернулось, непросвітлена буддхі містить в собі його насіння, яке готове дати паростки при першій же нагоді. Отже, доки антах-карана не буде цілковито очищена, доки ти не отримаєш нове серце та новий глузд, не можна позбутись бажання; воно або повертається, або залишається. Однак, коли просвітлене розуміння освітлює дії укріпленої Волі і, за підтримки чистого серця, витісняє бажання у сукшму прану і нападає на нього там, на своїй власній території, його можна знищити безповоротно. Коли ти володітимеш вішуддха[120] буддхі, ти зможеш розрізняти всі ці розмаїті органи та відстежувати свої ментальні дії. Тоді бажання можна ізолювати у прані, а серце та розум утримувати чистими, захистивши їх від його наполегливих вторгнень. Адже бажання лише тоді має вплив, коли воно заволодіває чіттою та буддхі, накопичуючи вікари емоцій та перекручену мудрість, що дає йому силу нав’язувати себе Волі і, таким чином, впливати на внутрішні і зовнішні дії. Воно набуває найбільшої сили у вищій природі людини, коли воно ховається під личиною принципу чи ідеалу, або ж дозволеної емоції.

Більш того, затям, що слід позбутись абсолютно всіх бажань – тих, які називають добрими, як і тих, які вважаються лихими. Тебе можуть запевняти позбутись поганих бажань і залишити хороші. Не слухай цього лицемірного невігластва. Ти можеш скористатись благими бажаннями для подолання злих за умови, що відразу ж після цього ти позбудешся і їх єдиним бажанням мумукшутви[121], звільнення і єднання з Богом. І навіть цього останнього бажання врешті-решт ти мусиш зректися і повністю ввірити себе Божій Волі, навіть в цій останній і найвеличнішій справі, стаючи абсолютно позбавленим бажань, нішкама нішпріха. Інакше ти виявиш, що потрапив у замкнене коло. Оскільки, якщо ти пожалієш бажання, воно настільки вроджено зрадливе, що врешті-решт розчинить двері твоїм ворогам. Коли нечистий дух повернеться у свою обитель і побачить її підметеною та причепуреною, тобто очищеною від лихих думок і прикрашеною благими бажаннями, він ввергне людину у ще гірший стан, ніж її попередній. Тож позбався всіх бажань – хороших, лихих, без різниці. Піднесись не лише над пороком, але й над гідністю. Не погоджуйся на жодну кабалу, нехай твої кайдани будуть навіть із чистого золота. Не визнавай ніякого вчителя чи провідника, окрім як Бога, навіть якщо твого поклоніння вимагатимуть боги або ангели.

Бажання складається із трьох складових: прихильності або асакті, палкого прагнення або камани, та надання переваги або рага-двеши. Спершу позбудься прихильності. Звернись до своєї Волі та очищеної антах-карани, щоби позбутись прив’язаності та зацикленості на об’єктах бажань, які правлять: “Я повинен володіти цим, без цього я не можу”, і повертаються до цієї думки, навіть якщо її наполегливо відхиляти. Коли емоції сумирні, ця асакті відімре сама собою, але певний проміжок часу вона сильно лютуватиме та намагатиметься знову розбурхати емоції. Застосовуй Волю неугавно і терпляче, не зважай на невдачу, адже бажання – жахлива річ, позбутись якої так само важко, як і п’явки. Воно воістину породження бездонної прірви, яке волає: “Давай, давай”. Не заглушуй цей крик силою; не звертай на нього уваги та використовуй свою Волю щоби позбутись того, хто ремствує. Коли асакті слабіє, камана втрачає дев’ять десятих своєї могутності і ти зможеш легко її позбутись. Суто через звичку протягом певного часу прагнення деяких об’єктів повертатиметься, але виникатиме не в серці або буддхі, а в прані. Тільки коли асакті зникло, відмова від об’єкта палкого бажання не залишатиме по собі постійний смуток чи тривку жагу. Тільки тимчасові брижі потривожать сердечний спокій. Навіть коли ти позбувся камани, рага[122] може залишатись, а якщо вона присутня, то двеша[123] безсумнівно приєднається до неї. Ти не будеш нічого просити чи бажати, тому що карана відсутня. Але коли деякі речі траплятимуться, це не подобатиметься тобі, в той час як інші викликатимуть в тебе радість та втіху. Ти не обурюватимешся і не чіплятимешся за те, що маєш, але обурюватимешся, коли траплятиметься щось лихе, обурюватимешся на втрату задоволення, навіть якщо ти погоджуєшся та коришся. Позбудься такої раги та двеши, будь володарем бездоганної самати.

Коли твоя самата стане бездоганною, ти оволодієш або повним шанті, божественним спокоєм, або ж  так само бездоганною шуддха бхогою, божественною насолодою. Шанті – це негативна ананда; нею володіють ті, хто спочив у ніргуна[124] Брахмані. Шуддха бхога – позитивна ананда, і ті володіють нею, хто спочив у трігунатіта[125] ананта[126] Брахмані. Ти можеш оволодіти обома і краще мати обох. Господь насолоджується світом за допомогою шуддхи бхоги[127], яка ґрунтується на повному шанті. Більшість людей не можуть уявити бхогу без ками, насолоду без бажання. Це хибне уявлення, яке не стає менш помилковим через те, що вважається природнім майже усіма. Це аджнанам, корінь незнання. Виток справжньої насолоди там, де відсутнє бажання. Задоволене бажання залишає по собі тривогу, неспокій, невпевненість або неповноту, а шуддха бхога несе спокій, врівноваженість, відчуття перемоги, безмежності, вона не обтяжена пересиченням та вайраг’єю[128], це  вічне блаженство. Одним словом, останнє – це не харша[129] або сукха[130], а ананда[131]. Вона – амріта[132], божественність та безсмертя, набуття Божественної природи. Це вже не кама, а чиста ліпса[133], нескінченна готовність приймати і насолоджуватись усім, що пошле Господь. Горе, страждання, безчестя – усе те, що є муками для раджасичної людини, перетворюється на блаженство. Навіть якщо таку душу було б послано до пекла, вона би відчувала себе у раю. Вона б не тільки вимовила з бхактою[134]: “Це від любові”, але із абсолютним джняні сказала б: “Це – Любов; це – анандам Брахман; це – кантам[135], шівам[136], шубхам[137], сундарам[138]”.

Немає потреби повторювати хід процесу очищення. Я вже описав його досить повно. Цей тантричний процес скрізь однаковий – доручення себе Шакті, божественній Волі, яка діє в адхарі, без жодного зусилля з боку Пуруші, який залишається акартою[139] під час садхани, але не перестає бути Ішварою, від якого походять накази та дозволи, подібно володарю, якого розжалували власні піддані, і який поступово відновлює контроль над власним неспокійним та невпорядкованим королівством.

VIII

 Нам залишається розглянути стхулу, щільну складову людини, яка складається із стхули прани, фізичної нервової системи, та аннама, тіла, в якому діє прана.

Прана – це першооснова життя; смерть трапляється через те, що розривається зв’язок між сукшма дехою та стхула дехою. Цим зв’язком і є прана. Сукшма деха вбирає в себе прану і відбуває; та малість, що залишається у щільному тілі, має природу апрани, яка тяжіє до тих видів розпаду, які ми називаємо гниттям. Лише пранічна частина щільного тіла здатна утримувати його в єдності. Коли вона випаровується, апрана призводить до повільного розпаду. Деякі тварини відрізняються надлишковою праною і через це їхнє тіло демонструє ознаки життя навіть коли сукшма деха вже відбула.

Я скрізь говорив про очищення сукшмічної частини людини, антах-карани чи розуму, тема ж тіла трохи стороння відносно моєї цілі. Та все ж, на ньому треба трохи зупинитись. Основоположний принцип Йоги, яку я вам пояснюю, наступний: щільне тіло – лише тінь або породження тоншого. Тіло – зліпок, в який розум вливає себе, але форма ця була підготовлена розумом і може бути змінена ним. Очищений, звільнений та вдосконалений розум (сіддха) може чинити з тілом все, що забажає. Він може покинути його таким, яким воно є, дозволивши набутій кармі розпоряджатись фізичною оболонкою, залишаючись повністю безпристрасним. Це може набути форми хвороби, страждання, нещастя та смерті. Все це – нечистота́ і кабала, результат ментальної нечистоти і кабали, перенесений у фізичну площину. Із зникненням причини зникає і результат, але не відразу. Це нагадує пару і локомотив. Звички, результати, створені попередніми життями, витіснені із розуму, повністю осідають в тілі. Ти можеш дозволити їм виснажувати себе у ньому, багато хто так робить. З іншого боку, ти можеш відшукувати їх в тілі і виганяти і звідти. В такому випадку ти отримуєш кайя-шуддхі[140] та кайя-сіддхі[141]. Їх зазвичай намагаються досягти практиками Хатха-Йоги та Раджа-Йоги, але ці практики не обов’язкові. Краще і набагато легше та безпечніше слідувати процесу, вказаному мною.

Володіння очищеним розумом спричиняє очищення тіла, звільнення розуму веде до звільнення тіла, досконалість розуму – до досконалості тіла, і в міру йогічного просування до антах-карани, тіло автоматично почне реагувати на нові впливи. Але вам не слід навмисне зв’язуватись з тілом до того, як ви завершите працювати із розумом. Дозвольте природі виконувати свою справу. Відділіть себе, наскільки це  можливо, від тіла, сприймайте його як просте вмістилище, залиште його на милість Бога та Його Шакті. Багатьох садхаків лякає хвороба в ході занять Йогою. Ви не повинні боятись, оскільки ви ввірили себе в руки Божі і Він дбає про вас. Хвороба прийде лише як складова необхідного процесу очищення тіла, вона вичерпає себе та більше не повернеться ніколи. Траплятимуться й інші порушення функціонування тіла – побічні ефекти процесу перетворення невідповідної адхари на відповідну, придатну. Глибинні перетворення необхідні клітинам вашого мозку, нервовій системі, вашим травним та секреційним процесам, і вони не можуть відбутись без певних фізичних розладів, які, однак, ніколи не виходитимуть за рамки, необхідні для просування вперед. Не застосовуйте жодного насильства до тіла; якщо ви користуєтесь фізичними засобами, нехай вони будуть найчистішими і найпростішими; понад усе позбавтеся стану тривоги та страху. Ви не можете подбати про себе краще, ніж Господь. Ваша турбота, однак, скоріш за все буде невіглаською та немудрою; Його ж – використовує правильні засоби із відповідною ціллю і сповнена знанням.

Нечистота́ в тілі виявляє себе переважно як хвороба, біль, як незручні відчуття жару або холоду, як необхідність видільних процесів. Перша ознака кайя-шуддхі – зникнення будь-якої схильності до захворювання, друга – звільнення від двандви[142] жару і холоду, яка або зникне зовсім, або перетвориться на приємне відчуття, яке часто супроводжується електричними явищами, третя ознака – зменшення або зникнення видільних процесів. Біль також можливо повністю вилучити із тіла, але ще до того, як ви позбудетесь реакції, що зветься болем, або навіть не позбуваючись її, дискомфорт від болю можна усунути та замінити різновидом тілесної ананди. Нарешті, домагання голоду і спраги зникають із прани, до якої вони приналежні, і залежність від їжі зменшується або зникає зовсім. Досконалість у цьому всьому складає основу кайя-шуддхі. Але досконала кайя-шуддхі включає й інші перетворення, такі як сіддхи махіми[143], лагхіми[144], аніми[145] та невразливість і нетлінність тіла – здатності, яких дотепер досягали під час калі-юги[146] лише дуже просунуті йоги. Вони перш за все залежать від заміщення звичайних п’ятиступеневих процесів прани, апани, в’яни, самани та удани одноступеневою спрощеною дією первісної або фундаментальної сили – прани, невичерпної життєвої енергії, переповненої електрикою, вайд’ют.

 Все це – важливі елементи тантричної Йоги, але я згадав про них побіжно, тому що вони сторонні щодо нашої цілі. Їх можна розвинути, якщо розумові сіддхі вдосконалені, і мені би хотілось, щоб саме на цю досконалість  ви спрямували вашу енергію та увагу. Коли ви досягнете її, ви досягнете всього решту. Наразі центром активності індивіда є буддхі, серце та манас, а тіло, хоча і відіграє неабияку роль, – залежна та підпорядкована похідна. Не слід нехтувати ним через це, але більшість людей надають йому невиправданої важливості. Якщо джива – Ішвара свого розуму, його тіло займає належне йому місце і замість того, щоб втручатись та часто безроздільно правити розумом та Волею, воно підпорядковується і несе на собі їх печать. Європейці одержимі ідеєю фізичного, як Вчитель – ідеєю ментального. Я би радив вам притримуватись протилежної точки зору і пам’ятати завжди, що коли тіло нав’язує розуму власні умови – це для людини ненормальний стан речей, якого слід позбутись. Розум повинен командувати, змінювати та врегульовувати тіло.

IX ВИСНОВОК

Я сказав усе, що мав сказати. На завершення додам лише одне. Не слід гадати, що передане вам мною – це все необхідне вам знання про вас або про Йогу. Навпаки, це лише вказівки, необхідні на певному етапі; вони перш за все важливі для очищення, першого етапу Йоги. Коли шуддхі досягнуто в повній мірі, час переходити до вдосконалення мукті, досягати звільнення. Це не складно після отримання шуддхі, та неможливо до того. Під мукті я розумію не лайу[147], яку не можна ні бажати ні добиватись, лише очікувати її від Бога, а звільнення від невігластва, аханкари, і всілякої дуальності. В ході очисного процесу виникне природна схильність до звільнення і подальших етапів Йоги, бхукті та сіддхі, звільненої насолоди та досконалості. В міру просування вперед, вам доведеться змінювати власну позицію в певних ключових моментах. Та не буду однак забігати наперед. Благо робити щось одне на раз.

У всьому написаному я займав точку зору, яка для багатьох із вас буде незвичною. Якщо ви вважаєте вайраг’ю відправним пунктом будь-якої мудрості, тоді ви будете мною незадоволені. Для мене вайраг’я – лише корисний тимчасовий стан розуму, який Господь використовує, щоб змусити відмовитись від того, за що старі самскари тримаються надто завзято і що не може бути викоріненим однією абх’ясою. Джнанам – визначальний для шуддхі та мукті, але йому повинна допомагати або абх’яса[148], або ж вайраг’я, доки розум не стихне і не дасть можливість знанню робити свою справу. Як тільки розум заспокоївся і не допускає повернення його старих енергій ззовні, джнанам розвивається, Шакті безперешкодно виконує своє завдання. Тоді для вас не має садхани, лише поступальна сіддхі без жодного свідомого обраного методу, яка зростає в ході простого і невимушеного процесу Природи, подібного ході або диханню. Зникає будь-яка необхідність у абх’ясі або вайраг’ї.  Прив’язаність до вайраг’ї така ж шкідлива, як і прив’язаність до лобхи[149].

І знову ж, якщо ви вважаєте, як і буддисти, що життя – це страждання і певний вид вмирання вищого добра, чи ви гадаєте, як і майявадини, що ми приходимо в цей світ з єдиною ціллю – якомога швидше його покинути, як прославлений генерал, найбільшим воєнним подвигом якого було піднятись на пагорб, щоби знову з нього спуститись, то краще не майте зі мною справи. Я Тантрист. Я вважаю світ народженим від ананди, існуючим анандою і що він повертається із ананди до ананди. Ананда і Шакті – ось дві істинні умови існування. Страждання та слабкість – вікари, породжені аджнанамом, забуттям вищого та істинного “Я”. Ці явища не належать до універсальних і позачасових, вони місцеві і тимчасові, існуючі на цій землі та триваючі невеликі періоди калі-юги. Наше завдання – встановити рай на землі для себе і для людства, усунути скорботу та слабкість із дрібних закутків буття і часу, де їм дозволено існувати. Я жодним чином не підтримую гнітючу доктрину, яка проповідує про світ страждання і бездіяльності, і про відхід із нього, як єдину умову блаженства та звільнення, яка вважає, суперечачи здоровому глузду і всьому знанню, що Бог в собі – блаженний, а у проявленому стані – проклятий. Я не визнаю, що Брахман – дурень або пияк, якому сняться страхіття, що він вверг сам себе в похмурі ілюзії. Таких повчань я не знаходжу у Ведах, це все не збігається із моїм розумінням та усвідомленням реальності незмінного блаженства і знання, які є центром безпристрасної феноменальної дії. Я поділяю думку Шрі Крішни із Махабхарати, коли він говорить: “Хтось проповідує дію в цьому світі, хтось – не-дію, щодо других, то я дотримуюсь іншої думки, ніж ці слабовольні”. Na me matam tasya durbalasya.

Та дія, яку він наводить у якості прикладу, є діянням великих Богів, чи, як говорить Ґете, діянням колосальних природніх сил, безпристрасних, невтомних, врівноважених у блаженстві, не обмежених навіть саттвічною аханкарою[150] дії, які єдині в різноманітті із Пурушоттамою: моє єство – його єство, моя Шакті – лише окрема дія його всеосяжної Шакті, Калі. Я не невіглас, я не обмежений, я не стражденний: я лише вдаю невігласа, я прикидаюся обмеженим, як актор або як глядачі, я лише приймаю расу[151] страждання. Я можу позбутись його, коли забажаю. Хто назве мене розтлінним та грішним, черв’яком, що плазує по землі серед інших черв’яків? Я Брахман, я – Він, гріх не може торкнутись мене. Хто назве мене слабким? Я єдиний із Всемогутнім. Він, будучи Єдиним, обрав бути Розмаїттям. Він, будучи безкінечним, локалізується у багатьох центрах, і в кожному центрі він і далі безкінечний. Це таємниця існування, uttamam rahasyam, великий чудовий та блаженний секрет Господа, який непідвладний логіці, але відкритий для знання, того знання, яке народжується не з доказів, а з усвідомлення, доведеного досвідом, а також очищеною, звільненою, все-досконалою душею, яка насолоджується в усьому.

 З англійської переклала Катерина Гордієнко