24го була та ж сама історія, тому ми поїхали в центр послухати віртуозів Львова на площі Ринок і погуляти по ранішньому місту. 25го я вже взагалі думала, що усе це були просто "треніки", бо вони не прогресували і були не регулярними. На наступний день ми змучились від якогось незрозумілого очікування. Тому вирішили зайнятись чимось більш-менш глобальним. Тим більше що перейми майже повністю зникли. Вирішили почати робити східця перед будинком. Тому цілий день усі провели на вулиці: копаючи фундамент, збиваючи опалубку і т.д.
Ми планували наступного дня доробити і залити східця. Ще сміялись перед сном, що по закону Мерфі, маємо народити завтра. Що не може такого бути, аби народження не поміняло усі наші плани. Але переймів не було, тому я спокійнесенько заснула. Прокинулась я вже близько опівночі. Відчуваю декілька перейм, а потім хлопок і "мокрий сюрприз". Зраділи, що скоро зустрінемось з нашим малюком. За годину приїхала моя мама, яку ми просили придивитись за старшою. (була в повному шоці від нашого рішення. Але змирилась з ним - знає, що переконувати немає сенсу).
Перейми на цей раз ставали все сильнішими і сильнішими. Спів, який спочатку їх полегшував, перейшов у якесь ричання. Я висіла то на Софійчиному спорткомплексі, то на Миколі... Коли вже було досить важко, вирішили спробувати піти в душ. Як було класно поливати животик водичкою (бентежила лише думка, що бак в нас малий і тепла вода скоро закінчиться). "Гріла" себе думкою, що за декілька годин ми усі зустрінемось. Але тут почались потуги. Микола каже, що в душі ловити маля буде не зручно, тому знову пішли (я б сказала перебігли, поки потуги наступної нема) на кухню. За декілька потуг народився наш Славчик. Микола підтримав його і плавно спустив на диван. Через години чотири народилась плацента і ми зі спокійною душею перерізали пуповину. А зранку прокинулась Софійка і прийшла знайомитись з братиком.
Нарешті, перший день народження став дійсно теплим, добрим "сімейним святом"!
Декілька думок з власного досвіду для тих, хто планує домашні пологи:
1. Думаю вкрай важливо прийти до домашніх пологів, бути впевненим у собі і відчувати тісний зв'язок з малечею у животику. А ще розуміти, наскільки це добре і природно для обох (без стимуляцій, швидкого перерізання пуповини і усього "комплексу" процедур, які роблять в пологовому будинку). Ще для мене було дуже важливим, що під час народження поряд були лише близькі мені люди.
2. Думаю, важливо вести фізично і психологічно активний спосіб життя. Жодних спеціальних вправ для підготовки до пологів я не робила - просто продовжувала під час вагітності робити усе те, що робила до неї. Придивлялась за Софією (2 рочки), допомагала чоловіку на будові і з ремонтами, трошки займались з Софією садівництвом :)
3. Хоч трошки підготуватись до екстрених ситуацій, але без фанатизму: думки дуже часто матеріалізуються (в нашому випадку - ми зібрали мінімальну аптечку того, що може знадобитись. В результаті користувались тільки одноразовими пеленками і спиртом, коли перерізали пуповину. :)
4. Медики зазвичай дуже негативно ставляться до домашніх пологів. Після того, як ми викликали швидку (аби зафіксувати факт домашніх пологів) і написали відмову, в нас почався прохідний двір вкрай знервованих людей. Непогано бути до цього готовим, щоб чоловік взяв на себе спілкування з ними. (ну і подивитись на скільки факт виклику швидкої спрощуює реєстрацію дитини).
5. Добре б було подивитись законодавство з приводу реєстрації дитини. Наші можновладці періодично його міняють (часто в сторону ускладнення). Знайти телефони гарячої лінії МОЗ і т.д.
6. Домашні пологи зазвичай легше переносяться. Так було і в мому випадку. На другий день, гуляючи з дітками на вулиці, ми продовжили готувати східці до заливки. (Доробили їх правда через 2 тижні. Все таки життя з маленькою дитиною дається взнаки :) (Від пологів у пологовому будинку "відходила" дуже довго + старша була неспокійною дитиною перші місяці (лише коли поповзла, то стало трошки легше з нею.)
7. В загальному спробую порівняти пологи в пологовому будинку і вдома:
перші - пологовий будинок
Коли ми приїхали у пологовий будинок - то перед тим сильні перейми майже повністю зникли (при розкритті 6см). Через декілька годин нудьгування у пологовому залі, лікар зробив нам сюрприз: проколов міхур. Через деякий час з'явились сильні перейми. Потім вони також зникли, але діагностували повне відкриття, тому мене заставили народжувати. В результаті з годину ми мучались, пробуючи виштовхнути пресом дитину в майже лежачому положенні. Потуги так і не з'явились. Навіть щось виходило - видно було голівку. Але процес був дуже повільним. Лікарям такий прогрес також не сподобався і вони вирішили застосовувати свої методи: епізітомію і нанатиснути на живіт. Я була в шоці від останнього (знаючи про можливі наслідки), але щаслива, що все обійшлось (правда з пологового будинку ми принесли ще один сюрприз - стаффілокок).
другі - вдома
На другий раз все було інакше. Ніхто нікуди не гнав, нічого не міряв. Було важче повністю розслабитись під час сильних переймів: "відпустити себе у вільне плавання" не вдавалось (можливо, тому, що відчували весь тягар відповідальності на собі :) Але вдома я відчувала себе набагато захищеніше і спокійніше. Народжували вертикально - так, як мені було зручно, без розривів і якихось інфекцій (хоча особливо ретельної чистоти вдома не притримувались). В домашніх пологах в мене склалось враження, що організм робить усе "автоматично". А основна моя задача була розслабитись і не заважати "процесу".
Оля Львів