Я пішла у магазин, купити все необхідне до пологів: миска для плаценти, підгузники для новонароджених, собі поїсти. Відправилась на автобусі у село. На цей час мені здалось це єдине місце, де я можу народити без втручань сторонніх. Перейми вже почались, але особливої болі чи дискомфорту я не відчувала. Тому приїхавши в село, почала прибирати та мити підлогу. Приїхав наш татко з великою надією успішно відправити нас у пологовий будинок. Перейми все частішали, але я далі відчувала себе дуже добре. Була 20 година, я вирішила піти лягти спати. Ми лягли спати, почали обніматись, цілуватись. Від цього розпочалась перехідна фаза. Появилась незначна кров. Перейми стали потужними та болючими. Я принесла все необхідне, що змогла дістати: відро з чистою водою, чайник, ще одне порожнє відро, рушник та тазик. Перейми непомітно для мене перейшли в потуги. Я жодного разу не потужилась, на потугах пила воду та розслаблялась. Я розуміла, що біль можна зняти, попросила притулити до низу живота рушник, вмочений у теплу воду. Біль відразу ж зникла. Потуга йшла, а болі не було. Побачивши, що вже вийшов навколоплідний міхур, я прийняла позицію на-карачках. Народилась голівка, тато прорвав "сорочку", щоб перевірити шию. Було обвиття, тому мені довелось один раз потужитись, щоб швидко народились ноги. Пуповину зняли з шиї, доня почала кричати. Я взяла її на руки, вона відразу ж заснула. Потуг більше не було. Пройшло півгодини, потрібно було народжувати плаценту. Я стала над тазиком і вона сама випала у нього. Ми перевірили чи вона ціла. Прибрали та пішли спати. Пуповину обрізали на другий ранок, коли вона вже висохла.