Моє намагання розібратися та змінити ситуацію таки дало свої результати. Сталося так, що через багато років життя знову звело мене з моїм ідеалом-вчителькою. Можливо завдяки прожитим рокам та постійній психологічній роботі над собою я вже бачила все по-іншому. Раніше я вважала себе недостатньо хорошою, розумною, цікавою, щоб їй (вчительці) хотілося спілкуватися зі мною. Хотіла змінитися та сподівалася, що завдяки цьому вона таки мене полюбить. І раптом зрозуміла, що якою б ідеальною я не стала, що би не зробила, це нічого не змінить... і справа тут зовсім не в мені, а просто в її нездатності ставитися до мене по-іншому.
Думаю, що саме це стало поворотним моментом, якимось чином я зрозуміла, якою близькою є для мене мама, як вона приймає мене такою яка я є, та готова завжди допомогти, нічого не чекаючи взамін. Вперше за багато років я прийняла її. І в цей же період моя вчителька, мій кумир, почала втрачати для мене свою значимість. Захоплення почало зникати і навіть часами перетворюватися на зневагу. Прийнявши свою маму я відпустила іншу жінку.
І в житті почали відбуватися зміни. Майже одночасно з цими прозріннями я познайомилася з чоловіком, завагітніла від нього, і ми одружилися ...
Можливо моє психологічне зростання і прийняття мами допомогло відбутися цим змінам. А можливо просто така доля. Не знаю.